Історичні відомості
Історія селища Залізничного (до 1937 року залізнична станція Гуляйполе, а з 1937 по 1962 роки селище ХХ-річчя Жовтня, 1967 року смт. Залізничне) сягає в далеке минуле, коли в 1898 році на залізничній вилці Бердянськ-Чаплине за 8 км від поселення Гуляйполе було споруджено залізничний вокзал та 2 будинки, в них поселилися перші залізничники, які обслуговували залізничну колію, по якій почали рухатись вантажні потоки. Перший пасажирський потяг від м. Бердянська до вузлової залізничної станції Чаплине почав рухатись з березня 1911 року.
У 1928 році неподалік від залізничного вокзалу почали споруджувати площадку для будівництва майстерень по ремонту тракторів. Це були перші виробничі приміщення МТМ. В 1932 році пожежа знищила майстерні.
Перші поселенці з’явились на станції в 1925 році. А вже в 1937 році почалася планова забудова робітничого селища. Звідси і початкова назва селища ХХ-річчя Великого Жовтня. Першою вулицею селища була вул. Комсомольська. Перші забудовники – Толочко Ф., Плетінь Г. Спочатку селище підпорядковувалося Гуляйпільській міській раді. З 1961 року селище перейменоване в Залізничне. В 1977 році в селищі утворено селищну раду. Першим головою Залізничної селищної ради стала Кривицька Юлія Іванівна, яка очолювала раду протягом 10 років – до 1 липня 1987 року. Після утворення селищної ради стали позитивно вирішуватись соціальні проблеми посільчан. З липня місяця 1987 року по квітень 2006 року селищним головою обиралася Кузнєцова Надія Михайлівна.
Історія нашого селища тісно переплітається з історією підприємств, розташованих в селищі.
2 листопада 1929 року в приміщенні райземвідділу села Гуляйполе відбулися збори представників колгоспів і ТСОЗОВ по питанню утворення МТМ. З цього числа і починає своє літочислення Гуляйпільська МТС, яка пізніше переросла в могутнє підприємство республіканського значення Гуляйпільський ремонтно-механічний завод. З грудня 1947 року це міжрайонна майстерня капітального ремонту, яка обслуговує майже всю Запорізьку область. У 1959 році її підпорядковують Придніпровському раднаргоспу і перейменовують на автомехзавод. У 1991 році входить до складу Запорізького виробничого об’єднання «Моторобудівник», а з 1999 року стає Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ»…
На території селища розміщені 16 промислових підприємств, серед них Гуляйпільський ремонтно-механічний завод, сироробний завод – одне із великих підприємств харчової промисловості (на даний час не працює), Гуляйпільський елеватор (збудований на початку 1930х років і реконструйований в десятій п’ятирічці), плодоовочева перевалочна база, асфальтобетонний завод, нафтобаза, районний міжгосподарський комбікормовий завод (був учасником ВДНГ СРСР 1975 року).
Маслосирзавод збудовано в 1969 році, продукція якого славилась на весь Радянський Союз. Потужність заводу 50 тонн переробляли молока за зміну на сир, 2 тонни вершків на масло і 10 тонн на цільномолочну продукцію з цехом молочного цукру.
Основний асортимент продукції яка виготовлялася це – сир «Російський», масло вершкове, молочний цукор і цільномолочна продукція для місцевого населення.
Залізнична станція Гуляйполе забезпечує рух на дільниці Пологи-Чаплине Придніпровської залізниці. Вона пропускає вантажопотік, який іде зі сторони Азовського моря у Донбасі і до центру нашої держави. Основний вантаж – це зерно, продукція промислових підприємств, сільськогосподарська техніка, будівельні матеріали, нафтопродукти, хімічна сировина, вугілля тощо.
В 1972 році на пайові внески 16 колективів району був введений в експлуатацію міжгосподарський комбікормовий завод. У 2000 році, після 8-річної перерви, завод відновив свою роботу. В результаті реформування створено ТОВ «Гуляйпільське товариство по виробництву кормів». Наприкінці 2006 року організувалося нове підприємство «ЗерноСервісАгро», яке працює і нині. На підприємстві зберігаються олійні і зернові культури. Потужність зерносховищ – зернові культури – 33,5 тис. тонн за рік, олійні культури – 16,5 тис. тонн.
У 1929 році збудована плодоовочева перевалочна база, в цьому ж році була збудована і нафтобаза.
В 1938 році в селищі була відкрита початкова школа, яка пізніше стала семирічкою, потім восьмирічкою. Першими вчителями, які стали навчати дітей посільчан, а потім все своє життя віддали цій нелегкій справі були люди, які зараз знаходяться на заслуженому відпочинку – це Кириченко Раїса Петрівна, Соя Олексій Іванович та Ніколаєнко Лідія Петрівна. Згадуємо добрим словом, нині покійного, Заслуженого вчителя Плетіня Василя Григоровича (директор Залізничної ВШ з 1947-1959 рр. і 1965-1980 рр.). Саме тоді був зоряний час школи, яка була однією з перших в районі. З 1959-1964 рр. директором була Прихідько Зоя Іванівна. Плетінь Василь Григорович (1918-1992) за свої заслуги нагороджений медалями «За трудову доблесть», значком «Відмінник народної освіти УРСР».
З квітня місяця 2006 року і по цей час Залізничну селищну раду очолює Чуб Ігор Леонідович. Пріоритетними напрямками роботи селищної ради є поліпшення благоустрою, соціально-економічного розвитку території, відродження традицій. Під його вмілим керівництвом разом з депутатським корпусом, громадою селища упорядковано братську могилу загиблим радянським воїнам в роки Великої Вітчизняної війни. Проведено благоустрій громадського кладовища. Виконано освітлення вулиць. Збудовано частину вулиці Польової з асфальтно-бетонним покриттям. Для забезпечення жителів селища питною водою створене комунальне підприємство КП СКГ „Джерело”. Завдяки чому люди отримали якісну питну воду в свої домоволодіння, чим покращили свої соціально-побутові потреби.
Одним із приоритетних напрямків селищної ради було важливе питання в лобіюванні перед вищими органами держави, це газифікація селища. Завдяки довіри людей було створено два кооперативи з газифікації території. За власні кошти посільчан збудовано 7,5 км вуличних газопроводів, в 2011 році селище газифіковано. Щороку проводиться озеленення селища. Надається фінансова допомога соціальним об’єктам. Нині в селищі працює фельдшерський пункт, відділення поштового зв’язку, укртелекому, дитячий садок, школа, клуб, бібліотека. На сьогоднішній день селище є однією з найбільшою промисловою територією Гуляйпільського району на якій зосереджено більшість промислових підприємств Гуляйпільського краю. У 2015 році розпочав свою роботу новозбудований елеватор, дане підприємство забезпечило робочими місцями громаду а також додаткові надходження до місцевого бюджету.
Сьогодні у нашому селищі проживає більше 1100 жителів. За національністю переважна більшість українці і є білоруси, болгари, німці, вірмени, грузини та росіяни.
Селище живе і дихає на повні груди.
